Батькам про значення дрібної моторики рук

  Коли малюк з’являється на світ, він починає несвідомо рухати ручками і ніжками, а в міру розвитку ці рухи дитина починає контролювати. Завдання, яке стоїть перед кожними батьками: навчити свою дитину спритності рук, здатності керувати своїми рухами і маніпулювати ручками, ніжками, головою — одним словом, закласти основи для успішного розвитку дрібної моторики.

  Для розвитку дитини дрібна моторика дуже важлива для спритності в іграх, гортанні книжок, споруді дитячої залізниці або містечка з кубиків, управлінні ложкою і чашкою, застібанні гудзиків і зав’язування шнурків на своїх черевичках. 
  Від спритності рук і управління своїми рухами безпосередньо залежить розвиток мовлення у дитини. Науково було доведено, що психічний розвиток дитини знаходиться в прямій залежності від того, як малюк управляє ручками.

  Визначити дану взаємозв’язок можна дуже просто. Вам достатньо попросити у малюка 1,5 і старше років показати спершу один пальчик, потім два, потім три. По черзі він повинен показати пальчики чітко, прямими. Це вірна ознака того, що крихітка вже може добре говорити. А якщо малюк мешкали, пальчики у нього напружені, мляві, згинаються і розгинаються разом, то говорити він швидше за все поки ще не вміє. І мислення, і розвиток мови будуть розвиватися тільки тоді, коли дитина навчиться чітко виконувати елементарні рухи.

  Якщо говорити науковою мовою: на кінчиках пальців рук знаходиться безліч рецепторів, які при русі посилають сигнали в клітини кори головного мозку, які відповідають за формування мови дитини. Ось чому при різних діях пальців рук у малюка паралельно формується мова і мислення.

  Малюки працювати пальчиками починають не відразу. Тільки праця і завзятість батьків у залученні інтересу їх дитини до ігор, що розвивають дрібну моторику, допоможуть домогтися блискучих результатів у швидкості розвитку мислення та можливості навчитися говорити.

  Для того, щоб розвинути моторику рук необхідно скористатися наступними порадами:

1.     Маляті обов’язково серед іграшок необхідно надати пірамідки і конструктор. 
2. Навчити дитину простим першорядним речам: тримати в руці і підносити до рота ложку і виделку, знімати колготки, а також їх одягати, шкарпеточки, кофточку і т.п. 
3. Іграшки повинні бути в першу чергу різноманітними, розвиваючими пальчики, такі, щоб можна було їх розкрутити, натиснути, перевернути, скласти і розкласти. 
4. Обов’язково вдома малюйте пальчиковими фарбами та олівцями.
5. Поступово навчайте дитину розкручувати кришки з банок, нанизувати предмети на ниточку, наливати і виливати воду з леечку або інших ємних предметів, перевертайте сторінки книг (для перших книжок найкраще підійдуть з картонними сторінками).

Дитячі таланти та обдарованість

 Дитяча обдарованість, яка рано проявляється, – завжди предмет гордості батьків. Але для малят це може обернутися лихом і втратою дитинства. Нерозумна експлуатація здібностей призводить до однобічного розвитку, а передчасні захоплення дорослих – до його викривлення. Чимало дітей, які вражали уяву близьких своїми здібностями, не виправдали покладених на них надій.

      Природно, що для батьків їхні діти – найрозумніші й найгарніші. Біда не в тому, що часом ми помиляємося, приймаючи відблиск скла за сяяння коштовного каміння. Біда в іншому: ми обманюємо своїм захопленням самих дітей. Обіцяємо їм осяйне майбутнє, а коли стається інакше, наші сини і доньки почуваються несправедливо обманутими і не можуть відчути звичайних людських радощів. Можна скалічити і по-справжньому обдарованих дітей, коли ми, захоплюючись «чудом», забуваємо про самого малюка, приділяємо всю увагу лише розвитку його таланту. За розумовим розвитком вундеркінд може бути далеко попереду, але за моральним та емоційним – дуже рідко випереджає вік. Виникає дисгармонія розуму і почуттів, відбувається втрата дитинства. Дитині некомфортно серед дорослих і нудно в колі ровесників. Рання експлуатація таланту може відбити бажання займатися творчістю, викликати відразу до нього, і, зрештою, талант загине.

        Сучасна психологічна наука стверджує, що до чотирьох років закладається приблизно половина інтелектуальних здібностей, які характеризуватимуть дорослу людину. Спробуйте тільки уявити собі, який величезний обсяг знань засвоює дитина, скільки енергії вона витрачає щоденно, не забудьте про надзвичайну емоційність та інтенсивність сприйняття, і ви погодитеся, що жоден інший вік не стоїть так близько до геніальності. З 2 до 6-7 років кожна дитина – геніальний лінгвіст. Вона легко на слух засвоює лексику і граматичну будову мови. Величезна кількість запитань, які діти ставлять дорослим, свідчить про незвичайну допитливість. Збережіть цю допитливість, живий інтерес, здатність дивуватися і захоплюватися, силу почуттів –  і ви отримаєте передумови таланту. К. Чуковський писав: «Ми всі до двадцяти років могли б бути великими хіміками, математиками, біологами, якби жагуча допитливість до всього довкола не згасла в нас у процесі накопичення первинних, необхідних для існування знань».

     Як же зберегти всі ці потрібні риси? Тільки шляхом їх розвитку, коли даємо роботу нашому розуму і почуттям. Талант – це трішки здібностей і дуже багато зусиль. Пригадайте, що вам відомо про видатних людей. Неважливо, у чому вони видатні: учений це чи композитор, письменник чи винахідник – усі вони багато й наполегливо працювали. Чому ж талановиті мають працювати більше від безталанних? Бо праці – це єдиний спосіб проявлення і розвитку здібностей. І ще – тому що праця приносить їм радість. Не вбити радість праці, а розвивати її – шлях до таланту.

     Тренуванням можна розвинути всі людські здібності: пам’ять, слух, математичне мислення, малювання, словотворчість. Чи видно талант ще в дитинстві? Звичайно, і це підтверджує сила-силенна прикладів. Рано проявилася музична обдарованість у Римського-Корсакова, із 7 років почав писати свої вірші Пушкін, змалечку малювали Рафаель, Сєров… Але нас більше цікавлять інші приклади: Ньютон, П. Кюрі, Лобачевський у школі мали репутацію нездібних учнів. Ейнштейна у студентські роки вважали нездібним до математики. Шаляпіна замолоду не взяли до хору, а Сурікова відмовили у прийомі до Академії мистецтва.

     Кажуть, що талант завжди і всюди проб’є собі дорогу, незважаючи на перепони і суворі умови життя (Михайло Ломоносов, Джек Лондон). Але ми ніколи не дізнаємося, скільки талантів не розкрилося, бо багато з обдарованих людей не мали ані залізного здоров’я, ані пробивної сили.

     Чи успадковується талант? Є багато прикладів, коли видатні здібності в одній або різних сферах повторювалися в багатьох поколіннях одного роду, сім’ї. Але тут річ не тільки у спадковості, а й у творчому середовищі, в якому росли діти. Проте є й інші приклади, коли у людей із високим інтелектом ростуть нецікаві, малорозвинені діти. Це навіть стало приводом для афоризму «Природа відпочиває на дітях геніїв». Погодитися з цим не можна. Усі здорові діти мають здібності. Але якщо вони «загодовані», якщо батьків поглинає власна творчість, проблеми, емоційні і творчі підйоми та падіння, то результат стає очевидним.

     А що робити тим, хто бажає розвивати здібності своїх дітей? Спочатку необхідно розмежувати поняття «талант», «схильності», «здібності», «покликання». Під здібностями зазвичай розуміють досягнення вищих результатів при менших зусиллях порівняно з не настільки здібними людьми. Схильність – це інтерес до будь-чого, прагнення займатися якоюсь справою. Схильність не завжди пов’язана зі здібностями і може виникнути під впливом авторитетних дорослих. Для покликання характерне щасливе поєднання здібностей і схильностей. А якщо людина при цьому має велику, свідому працьовитість, то можна вже говорити про талант.

     Існує багато підходів до навчання і виховання дитини з раннього віку. Головне в них – не перешкоджати розкриттю потенціалу психіки, уникати однобічності у навчанні, не позбавляти дитину дитячих ігор, забав, казок, створювати умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. Чого треба вчити, а чого – ще зарано? Визначити це допоможе «зона найближчого розвитку». Навчати треба не того, що дитина вже може робити сама, а того, що потребує підказки, демонстрації. І звичайно, навчання має бути цікавим, проводитися в ігровій формі, тішити.

     Чимало батьків стурбовані вихованням обдарованості й залучають дітей до музики, балету, фігурного катання, спорту. Усе це непогано, якщо не випускати з поля зору головного: турботи про фізичне, емоційне, моральне, психологічне здоров’я. Обдаровані люди повинні усвідомлювати, що великі здібності не дають права висувати підвищені вимоги до батьків, учителів, егоїстично ставитися до «звичайних» людей. Якщо є розуміння, що талант – це не так права, як підвищені обов’язки, то він стане передумовою розвитку гармонійної, адекватної, соціально адаптованої особистості. Виховання інтелекту невід’ємно пов’язане з вихованням особистості.

Десять особливостей обдарованих дітей:

1.Вони завжди чим-небудь зайняті і дуже активні.
2. Хочуть знати більш докладно і вимагають від дорослих додаткової інформації.
3. Навчання приносить їм задоволення: вони хочуть учитися і домагаються успіхів.
4. Здатні займатися самостійно.
5. Уміють критично оцінювати оточуючу їх дійсність і прагнуть проникнути в суть явищ, не задовольняючись поверхневими поясненнями.
6. Урок представляє для них інтерес тоді, коли використовуються проблемні методи.
7. На відміну від однолітків краще вміють розкривати відносини між явищами і сутністю, систематизувати, класифікувати.
8. Прагнуть працювати і працюють більше від своїх однолітків.
9. Ставлять безліч питань дорослим, що знаходяться поруч, і чекають вичерпної відповіді на своє питання.
10. Мають сильно виражене почуття справедливості.

ДИТЯЧА ІСТЕРИКА: ЧОМУ ВИНИКАЄ І ЯК ПОДОЛАТИ                     

     Найчастіше істерики виникають у дитини надто розпещеної, обласканої, оточеної любов’ю, задарованої, особливо, якщо вона єдина в сім’ї.
Усі бажання дитини батьки зазвичай неодмінно виконують. А якщо ні, вона змалку знає, що є такий чудовий спосіб вплинути на дорослих,
як капризування. У таких випадках дорослі прагнуть розв’язувати всі проблеми «коханої» дитини – і не лише в дошкільному дитинстві, а
й до самого вступу до вишу, а то й довше. У результаті дитина зростає інфальтильною, перед конфліктними і стресовими ситуаціями відуває
повну розгубленість, тому й обирає перевірений нею спосіб захисту від неприємного - істерику.
    Полярними до попереднього чинником, що провокує істерику, є жорстка вимогливість до дитини, якою сьогодні все частіше зложивають батьки. 
Вони обирають такий стиль виховання, по суті, з добрими намірами. Адже життя непросте, і що раніше дитина звикне до організованості, навчиться 
досягати мети, що більше знань отримає, то успішною буде в житті, прагнутиме завжди до більшого, і  як почуватиметься реалізованою
і щасливою особистістю. Звісно, схильність дітей до істерик залежить не лише від стилю виховання та сімейного клімату. Багато чого визначено
зазделегідь. Зокрема, схильність дитини до істерик може бути пов'язана з типом нервової системи. Слабка і неврівноважена нервова система -
додатковий чинник ризику. Значення має і темперамент. Так, холерики імеланхоліки більш схильні до істеричної поведінки, ніж флеглатики і сангвініки. 

 Вікові періоди, що є "небезпечними" для появи істерик: чи не найбільше небезпека виникнення дитячих істерик загострюється з настанням 
так званих "криз вікового розвитку", зокрема у віці:
- 3 років - перехід від раннього дитинства до дошкільного віку;
- 6-7 років - перехід від дошкільного віку до молодшого шкільного;
- 11-15 років - перехід від молодшого шкільного віку до підліткового.
У ці вікові періоди відбуваються кардинальні зміни психіки й функціонування організму, що теж може стимулювати появу істерик.
Однак батькам варто пам'ятати, що криза вікового періоду є нормативним явищем психічного розвитку дитини та її особистісного становлення.
А от загострення негативних поведінкових проявів у дітей в цей період є свідченням незадоволеності дитини її місцем в сім'ї, обмеженістю її ролі
в ній тощо. Тож здебільшого перетворення кризи вікового розвитку на критичний період повязано з небажанням чи невмінням батьків побачити
зрослі можливості дитини і її потреби у змінах.

                                 Стадії протікання істерики у дитини
   Найліпший спосіб "швидкої допомоги" в боротьбі з дитячою агресією, незалежно від того, чим вона викликана, - це вміння дорослих керувати процесом. Для цього батьки мають знати стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної із них.

ПРОВОКАЦІЯ СВАРКИ. Будь-яка істерика починається з провокації дитиною сварки, коли її щось не подобається чи не влаштовує. І саме в цей момент виникненню істерики найлегше запобігти. Для цього батьки мають знати всі стадії протікання істерики та вміти правильно поводитися з дитиною під час кожної з них.

   Якщо у дитини от-от почнеться напад істерики, можна запропонувати їй щось намалювати чи прогулятися, наприклад до магазину за морозивом.

  Якщо це дитина старшого дошкільного віку, можна сказати щось на кшталт "Вибач, поговоримо про це пізніше, мені потрібно в аптеку". Ще один дієвий спосіб швидко нейтралізувати початок істерики - потримати її руки 2-3хвилини під проточною холодною водою.

КРИКИ ТА ЗВИНУВАЧЕННЯ. Друга стадія істерики у дитини зазвичай супроводжується криками та звинуваченнями. Щоб уникнути подальшого розвитку істерики, доцільно неголосно сказати дитині "Заспокойся, тоді поговоримо", і якомога швидше віддалитися від неї. Як варіант, дорослий може зачинитися в іншій кімнаті, піти до сусідів, головне - не входити в конфлікт з дитиною. До речі, це допоможе заспокоїтися і самому дорослому.

БУЙСТВО. На завершальному етапі істерики дитинапочинає кидати все, що потряпляє їй під руку. Дорослому не слід хвилюватися, нехай дитина "випустить пар". А от після того, як вона відносно затихне, можна починати її заспокоювати. Якщо дитині молодшого дошкільного відопомагають заспокоїтись ласкаві слова, то дитині старшого дошкільного віку після істерики потрібен "тайм-аут". Ліпше за все робити вигляд, що нічого не відбулось. Не потрібно її сварити, обговорювати те, що сталося і вимагати, щоб вона  негайно прибрала розкидані речі. Але це зовсім не означає, що про подію потрібно забути. Навпаки!

ОБГОВОРЕННЯ НЕПРИЄМНОЇ СИТУАЦІЇ. Після того, як напад істерики завершився, із дитиною обовязково слід обговорити цей неприємний інцидент. Дитина старшого дошкільного віку уже здатна до діалогу, може пояснити свої бажання й небажання і водночас дослухатися до аргументів і побажань дорослого. Із дитиною молодшого дошкільного віку доречно проаналізувати ситуацію в процесі гри, попутно обговорюючи дії  персонажів і те, як слід і не слід поводитися.

 Ну, і насамкінець, можна поговорити з дитиною про те, як діяти, коли вона відчуває, що от-от "вийде із себе". Хороший спосіб уникнути істерики -запропонувати дитині порвати непотрібний журнал або намалювати свої емоції так, щоб ручка рвала папір.

Уроки спілкування з дитиною

           Рано чи пізно син піде твоєму прикладу, а не твоїх порад. Так сказав якийсь розумний чоловік, і був, безумовно, прав. Характер дитини формується під впливом не слів батьків, а   швидше, їх особистого прикладу. Проте, спілкуватися з дитиною все-таки потрібно. Але на жаль, не всі батьки вміють це робити. Коли розмова з сином або дочкою обмежується повчаннями і лекціями з питань моралі, необгрунтованими заборонами і незрозумілими причіпками, користь від такого виховання не просто дорівнює нулю, а прагне до від'ємного значення. Далеко не всі батьки вміють правильно розмовляти з дітьми і допускають безліч помилок у спілкуванні,самі того не усвідомлюючи. Як спілкуватися з дитиною правильно?

 Правила і секрети спілкування з дітьми

Дитина з дитинства відчуває потребу в спілкуванні. Маленький чоловічок, прислухаючись до розмов в будинку, запам'ятовує слова, переймає інтонації, манеру вираження почуттів. Саме так формується культура мови. Дитина в майбутньому заговорить саме так, як навчили його батьки. Навчили на особистому прикладі.Другий аспект спілкування з дитиною - комунікативний і виховний. Батьки передають дітям важливу інформацію, прагнуть навчити їх чогось, встановлюють душевний контакт. Два аспекти спілкування невіддільні одне від одного.

Не варто забувати, що поряд зі словами і фразами, які батьки використовують в мові, велике значення мають тон і інтонація.Необхідно враховувати і вік дитини та її індивідуальні особливості, специфіку конкретної розмови.

Розуміння - мета розмови з дитиною

 Звичайно ж, ваша мета - не сліпе підкорення, а взаєморозуміння. Щоб встановити емоційний контакт з дитиною, візьміть на озброєння два простих принципу спілкування.
   Розмова «на рівних»Ні в якому разі не робіть з дитини покірливого виконавця всіх ваших вимог. Пам'ятайте: бесіда повинна протікати на рівних. Навіть новонароджений - це вже особистість, а три-чотирирічний карапуз тим більше! Вам, як дорослому і більш досвідченому людині, звичайно, доведеться направляти діалог в потрібне русло. Зверніть увагу: тільки діалог.Дитина повинна відповідати вам, висловлювати свою точку зору, і вона не зобов'язана збігатися з вашою. Багато батьків не дають дитині слово проти мовити. «Не можна перемовлятися з дорослими!» - Закликають вони. Але тільки поважаючи дитини можна розраховувати на повагу з його боку. Слідкуйте за тим, як реагує дитина на ваші слова,міняйте своє мовлення залежно від ситуації. Якщо ви не будете говорити з дитиною на рівних, ризикуєте зробити розмову безплідним, викликати досаду у дитини і гнів у себе особисто.

Підкріплення слів особистим прикладом

Діти вловлюють невідповідність між словом і ділом дуже швидко. Якщо мамі, скажімо, дзвонять з роботи, а вона просить бабусю сказати,що її немає вдома, які висновки зробить дитина? Правильно, що обманювати недобре, але іноді можна. А якщо батьки говорять, що люблять дитину, але при цьому постійно кричать на нього? Коли слова дорослого розходяться з ділом, дитина може порахувати це керівництвом до своїх подальших дій. З будь-яких двох варіантів він вибере не правильний,а той, який вважатиме вигідним для себе. Дисгармонія може привести до душевного конфлікту.

Тому все, що ви говорите, підтверджуйте справою. А якщо щось пообіцяли дитині, стримаєте слово, чого б вам це не коштувало.

Емоції при спілкуванні з підростаючим поколінням

Любов батьків життєво необхідна кожній дитині. Слова, сказані без любові,звичайно, змусять дитини коритися, але можуть назавжди поселити в його душі відчуження, ворожість по відношенню до батька чи матері, бажання будь-що-будь протистояти їх заборонам. Якщо не хочете зруйнувати близькі стосунки між вами і дитиною, ніколи не починайте розмову, коли ви роздратовані,навіть якщо причини вашого роздратування серйозні і малюк зіграв в цьому не останню роль. Намагайтеся уникати і байдужого тону. Дитина може сприйняти його як байдужість до його бажань, потреб, почуттів. У малюка може виникнути думка, що він не потрібен. Тому беріть себе в руки і починайте розмову з ласкавого звернення.«Я тобі зараз влаштую!» - Цю фразу часто можна почути від роздратованих батьків, і вона сама неправильна.

Невербальні елементи спілкування

Позитивні емоції при спілкуванні допоможуть встановити хороші відносини з дитиною. Тактильні відчуття не менш важливі. Багато батьків підлітків не знають, як спілкуватися зі своєю дитиною, кажуть,що не знаходять з ним спільної мови. Почати потрібно з встановлення зорового контакту і дотиків. Доторкніться до руки дитини, а своєму обличчю при цьому надайте спокійний вираз і постарайтеся посміхнутися, навіть якщо ви роздратовані. Але все це має йти від щирого серця. Діти тонко відчувають награність і фальш.Якщо вас чекає серйозний і довгий розмова з дитиною, спочатку потрібно усунути все, що може відвернути вас. Закінчите всі свої домашні справи, вимкніть телевізор або комп'ютер. Так ви обидва зможете сконцентруватися на предметі розмови, і ваш діалог буде продуктивним. Не варто говорити про серйозні речі як би «між іншим».Помітивши ваші приготування, підліток перейметься вашим настроєм і відповідально поставиться до майбутнього розмови.

Прохання і накази в розмові з дитиною

У спілкуванні з будь-якою людиною завжди краще не накази, а прохання, а якщо мова йде про розмову з дитиною, тим більше. Накази підкреслюють нерівність двох співрозмовників, а ми ж пам'ятаємо правило номер один: спілкуйся з дитиною на рівних. Крім того,накази увазі беззаперечне підпорядкування. А головне завдання виховання полягає не в тому, щоб дитина підкорився вашій волі, а в тому, щоб він сам зрозумів і осмислив необхідність даної міри, прийняв на себе відповідальність за виконання поставленого завдання.

Рада батькам: прохання та накази формулюйте в позитивній формі,намагайтеся не використовувати частинку НЕ. Часто можна почути: «Поки НЕ зробиш уроки / НЕ прибереш в кімнаті / НЕ помиєш посуд, гуляти НЕ підеш». Набагато краще сказати так: «Як тільки зробиш уроки, можеш піти гуляти». Вимагати потрібно так, щоб у дитини виникло почуття відповідальності.

Що дійсно допоможе переконати

Діти,особливо дошкільнята та молодші школярі, зовсім не сприймають нудних умовлянь. Але в деяких ситуаціях без них не обійтися. Як бути? Потрібно постаратися викласти «занудні» доводи на більш «живий» формі. Постарайтеся цікаво викладати свої думки. На допомогу приходять ігри або притчі, а може бути, розповідь про вашому власному дитинстві,коли з вами сталася аналогічна ситуація.
Завжди будьте щирі, спілкуючись з дитиною. Він повинен відчувати: те, що ви говорите, важливо для вас обох.

Намагайтеся бути небагатослівними. Увага дитини переключається на інші речі вже через кілька хвилин.
Говоріть переконливо і ясно, без підтекстів і натяків. Не використовуйте в своїй промові слова,значення яких дитина може не знати. Абстрактне мислення ще недостатньо розвинене у дітей, і якщо вже ви надаєте дитині будь абстрактні ідеї, проиллюстрируйте їх на конкретних прикладах.

Консультативна допомога батькам : дієві рішення

У сфері взаємин батьків та педагогів з дошкільнятами особливо важливо пам'ятати про вразливість та динамічність дитячої психіки, про наявність сенситивних (найбільш сприятливих) періодів у віковому розвитку дитини, про специфіку переживання криз у різний віковий період. Так, наприклад, розв'язання проблеми трирічної вікової кризи і пов'язаним з нею погіршанням взаємин дитини з батьками, вимагає спрямувати зусилля на з'ясування специфіки (особливостей) індивідуального фізичного та психічного розвитку дитини, розгляду конкретних ситуацій, в яких дитина поводиться агресивно чи викликає особливе занепокоєння батьків. Під час аналізу стресогенних факторів важливо звернути увагу батьків на раптовість та несподіваність реакцій, проговорити можливі профілактичні заходи, які б попередили розвиток нейротичності та ворожості з боку дитини.

Доречно з'ясувати також можливі причини гіперактивності або, навпаки, підвищеної пасивності дітей дошкільного віку. Для цього важливо провести попередню діагностику на встановлення типу нервової системи та темпераменту. Нерідко причини конфліктів містяться у неадекватних способах вирішення якогось питання або ж простої неуважності батьків до дитячого настрою чи інтересів.

Досить болючою залишається проблема суттєвих розбіжностей між батьками і педагогами з приводу методики навчання і виховання дитини дошкільного віку. Можна розробити план проведення консультації на цю тему, де за круглим столом розглянути найбільш раціональні і доречні способи розв'язання тієї чи іншої проблеми, організувати психологічний лекторій тощо.

Однієї з поширених проблем є небажання дитини, що досягла семирічного віку, навчатися в школі. Причини криються здебільшого в неготовності дитини до школи, яка включає інтелектуальні, мотиваційні та емоційні аспекти. Під час консультування важливо проаналізувати мотиви неадекватної поведінки дитини, соціальну ситуацію її розвитку, а також специфіку підготовки дитини до школи в сім'ї. На основі такого обговорення можна розробити відповідні рекомендації щодо подальшої взаємодії з дитиною, можливо, порекомендувати зустрітися зі спеціалістами-медиками чи дефектологами.

Процедура проведення консультування з проблеми погіршання поведінки дітей передбачає врахування індивідуальних особливостей батьків, їх готовність до змін, а також психолого-педагогічну культуру. Нерідко позитивні результати дає і додаткове діагностування батьків (наприклад, тестування на з'ясування типу ставлення батьків до дитини).

Специфіка проведення психологічного консультування батьків щодо раннього виявлення і розвитку здібностей у дітей передбачає: врахування умов психічного розвитку дитини, її близького соціального оточення, особливостей індивідуального розвитку, наявність психічних травм тощо. Спільно з батьками вирішується питання навчання дітей (тип школи, рівень навантаження, кваліфікація педагогів).

Консультація для батьків майбутніх першокласників:
«Психологічна готовність дитини до навчання»

Сім’ю майбутнього першокласника чекають серйозні зміни – дитина готується вступити до школи. І багато в чому успішність дитини залежить від правильної батьківської позиції. Саме в першому класі і діти і батьки складають свій перший іспит
, який може визначити всю подальшу долю дитини, адже поганий шкільний старт часто стає першопричиною всіх майбутніх невдач.
Дехто з батьків вважає, що дитину можна підготувати дуже швидко перед самою школою, посилено займаючись. Але це рішення не можна вважати правильним, тому що така «швидка підготовка» може сприяти психологічному перевантаженню дитини. Саме тому завдання батьків, в міру своїх сил і можливостей, намагатися підготувати дитину до школи – заздалегідь, щоб поліпшити їй подальше навчання та попередити шкільну неуспішність.
Важливо, щоб дитина йшла до школи готова фізично, але не менш важлива готовність психологічна.
Складовими психологічної готовності є:

— особистісна;
— вольова;
— інтелектуальна.

Особистісна готовність – мотиваційна і комунікативна – виявляється у відношенні дитини до школи, до навчання, до вчителя і до самого себе. У дітей має бути позитивна мотивація до навчання в школі. (Мотивація – це внутрішня спонука щось робити.)
Як правило, всі діти хочуть йти до школи, сподіваються бути хорошими учнями, отримувати гарні оцінки. Але приваблюють їх різні чинники.
Одні говорять: «Мені куплять портфель, форму», «Там навчається мій друг»…Проте, це все зовнішні прояви. Важливо, щоб школа приваблювала своєю головною метою – навчанням, щоб діти говорили: «Хочу навчатися читати», «Буду добре вчитися, щоб, коли виросту, стати…»
Визначити мотивацію дитини щодо навчання можна за допомогою вправ – ігор. В кімнаті, де виставлені іграшки, дитині пропонуєте їх роздивитися. Потім сідаєте разом з дитиною і читаєте казку, яку раніше не читали. На найцікавішому місці зупиняєтесь і запитуєте, що хоче дитина: слухати казку далі чи гратися іграшками. Висновок такий: якщо дитина хоче йти гратися – у неї переважає ігровий мотив. Діти з пізнавальним інтересом хочуть слухати казку далі.
Формуванню мотиваційної готовності сприяють різноманітні ігри, де активізуються знання дітей про школу. Наприклад: «Збери портфель», «Я йду до школи», «Що у Незнайка в портфелі». Отже мотиваційна готовність – це бажання дитини прийняти нову для неї соціальну роль. Для цього важливо, щоб школа подобалась своєю головною метою – навчанням.
Особистісна готовність включає в себе і вміння спілкуватися з однолітками та вчителями і бажання бути доброзичливими, не проявляти агресії, виконувати роботу разом, вміти пробачати.
Емоційно – вольова готовність – включає в себе вміння дитини ставити перед собою мету, планувати свої дії, оцінювати свої результати, адекватно реагувати на зауваження.
Дитину чекає нелегка напружена праця. Від неї будуть вимагати робити не тільки те, що хочеться, а й те, що треба: режим, програма. Діти 6-ти років, які психологічно готові до школи, здатні відмовитися від гри і виконати вказівку дорослого.

Що таке «Готовність до навчання в школі?»

Чи віддавати дитину майбутньої осені до школи чи ще рік почекати з початком навчання? Багатьох батьків шестирічок і, навіть тих, кому ще немає шести, хвилює це питання аж до першого вересня. Заклопотаність батьків зрозуміла: адже від того наскільки успішним буде початок шкільного навчання, залежить успішність дитини в наступні роки, його ставлення до школи, навчання і, в кінцевому результату, благополуччя в його шкільному і дорослому житті.
«Моя дитина з трьох років читає, рахує, вміє писати прості слова. Їй напевно, нескладно буде вчитися в першому класі », — часто можна чути від батьків шестирічок. Проте навички, набуті дитиною в письмі, читанні і рахунку ще не означають, що дитина психологічно дозріла змінити діяльність з ігрової на навчальну. Крім того, необхідні особистісні якості та мислення малюка просто не встигають розвинутися, не вистачає ні часу, ні сил.
Що ж таке «готовність до навчання в школі»? Зазвичай, коли говорять про готовність до шкільного навчання, мають на увазі такий рівень фізичного, психічного і соціального (особистісного) розвитку дитини, який необхідний для успішного засвоєння шкільної програми без шкоди для її здоров’я. Отже, поняття «готовність до навчання в школі» включає: фізіологічну готовність до шкільного навчання, психологічну та соціальну або особистісну готовність до навчання в школі.
Всі три складові шкільної готовності тісно взаємопов’язані, а недоліки кожної з її сторін, так чи інакше, позначаються на успішності навчання в школі.
Дитина завжди, незалежно від віку, готова до отримання нових знань, тобто готова вчитися, навіть якщо ми спеціально її навчанням не займаємося. Чому ж тоді у деяких дітей при навчанні в школі виникають проблеми різного характеру?
Це можна пояснити наступними причинами:

1. Сучасна школа може навчати далеко не всіх дітей, а тільки тих, яким притаманні певні характеристики, хоча навчатися здатні всі діти.

2. Школа зі своїми нормами, методами навчання і режимом пред’являє першокласнику цілком певні вимоги. Ці вимоги жорсткі, консервативні і дітям доводиться пристосовуватися до школи, не чекаючи змін з боку школи.

3. У школу приходять різні діти, але до всіх пред’являються однакові вимоги.
Що повинна знати і вміти дитина, яка готується до школи?

1. Прізвище, ім’я, по — батькові своє і батьків;

2. Свій вік (бажано дату народження);

3. Свою домашню адресу; країну, місто, в якому живе, і основні визначні пам’ятки;

4. Пори року (їх кількість, послідовність, основні прикмети кожної пори року; місяці (їх кількість і назви); дні тижня (їх кількість, послідовність);

5. Вміти виділяти суттєві ознаки предметів навколишнього світу і на їх основі класифікувати предмети за наступними категоріями: тварини (домашні і дикі; жарких країн, Півночі); птахи, комахи, рослини (квіти, дерева), овочі, фрукти, ягоди; транспорт (наземний, водний, повітряний); одяг, взуття та головні убори; посуд, меблі, а також вміти розділити предмети на дві основні категорії: живе і неживе;

6. Розрізняти і правильно називати площинні геометричні фігури: коло, квадрат, прямокутник, трикутник, овал;

7. Володіти олівцем: без лінійки проводити вертикальні і горизонтальні лінії, акуратно зафарбовувати, штрихувати олівцем, не виходячи за контури предметів;

8. Вільно орієнтуватися в просторі та на аркуші паперу (право — ліво, верх — низ і т. д.);

9. Складати ціле з частин (не менше 5-6 частин);

10. Вміти повно і послідовно переказувати прослуханий або прочитаний твір, скласти розповідь за картиною; встановлювати послідовність подій;

11. Запам’ятовувати і назвати 6-8 предметів, картинок, слів;

Підготовка до 1 вересня

Речі, які купують першокласнику і взагалі школяру молодших класів, мають відповідати певним вимогам:

1) Максимальною міцністю.
2) Максимальною простотою в експлуатації.
3) Вони мають легко замінюватись.

Рюкзак (ранець) має бути в перш за все міцним, щоб з гідністю витримати всі випробування. Пенал максимально простої конструкції, без багатої кількості відділень і складних замків, інакше, дитині доведеться витратити від п’яти до десяти хвилин (залежно від психомоторного розвитку малюка) на його заповнення. Адже десяти хвилин може і не бути. І тому ручки, фломастери та олівці зсипаються в портфель абияк, при цьому, втрачаються і псуються.

Більшість дітей при вступі до школи проходять період психологічної адаптації. При цьому вони часто стають ще більш розсіяними, щось забувають, щось втрачають. Наприклад: Ви придбали для свого малюка ексклюзивне шкільне «знаряддя», а він його втратив, зіпсував, зламав … Вам це байдуже? Можливо. Але дитині-то, повірте, ні! Нехай «шкільне знаряддя» (ручки, олівці, гумки тощо) будуть недорогими, але хай їх буде багато. Втратив? Зламав? Нічого страшного. Ось вони лежать, в ящику. Але надалі будь уважнішим …

Щоб Ваші зусилля по підготовці дитини до школи були ефективними, скористайтеся наступними порадами

1. Не допускайте, щоб дитина нудьгувала під час занять. Інтерес — найкраща з мотивацій, якщо дитині весело вчитися, вона вчиться краще.

2. Повторюйте вправи. Якщо якась вправа не виходить, зробіть перерву, поверніться до неї пізніше або запропонуйте дитині легший варіант. Не забувайте: розвиток розумових здібностей дитини формується часом і практикою.

3. Не проявляйте зайвої тривоги з приводу недостатніх успіхів дитини.

4. Будьте терплячі, не ставте перед дитиною завдання, які перевищують його інтелектуальні можливості.

5. У заняттях з дитиною потрібна міра. Не змушуйте дитину виконувати завдання, якщо вона крутиться, втомилася, засмучена; займіться чимось іншим. Постарайтеся визначити межі витривалості дитини і збільшуйте тривалість занять щоразу на дуже невеликий час. Дайте дитині можливість іноді займатися тією справою, яка їй подобається.

6. Діти дошкільного віку погано сприймають одноманітні, монотонні заняття. Тому при проведенні занять краще вибирати ігрову форму.

7. Розвивайте у дитини навички спілкування: навчіть дитину дружити з однолітками, ділити з ними успіхи та невдачі. Все це їй стане в нагоді в соціально складній атмосфері школи.

8. Уникайте несхвальної оцінки, знаходьте слова підтримки, частіше хваліть дитину за її терпіння, наполегливість. Ніколи не підкреслюйте її слабкості в порівнянні з іншими дітьми. Формуйте у неї впевненість у своїх силах.

А найголовніше, намагайтесь не сприймати заняття з дитиною як важку працю, радійте і отримуйте задоволення від процесу спілкування. Пам’ятайте, що у вас з’явилася прекрасна можливість подружитися з дитиною.

За матеріалами сайту bilatserkva-dnz9.edukit.kiev.ua›…dlya…z…do_shkoli/

https://drive.google.com/drive/u/0/folders/0B6z2-gP45MNGczIzR3BIRlU1cEU

Темперамент - це індивідуальні особливості людини, що визначають динаміку перебігу її психічних процесів та поведінки. Під динамікою розуміють темп, ритм, тривалість, інтенсивність психічних процесів, зокрема емоційних, а також деякі зовнішні особливості поведінки людини: рухливість, активність, швидкість або сповільненість реакцій і т. ін.

Темперамент це те, з чим людина народжується, і те, що протягом життя в основі своїй не змінюється. Темперамент проявляється в дії, поведінці, вчинках людини й має зовнішнє вираження.

Вчення про темперамент існує вже 2,5 тис. років. Давньогрецький лікар Гіппократ, який жив у V ст. до н. е., описав чотири види темпераменту: сангвінічний, флегматичний, холеричний, меланхолічний. У той час не можна було дати справді наукову основу вченню про темпераменти, і тільки дослідження вищої нервової діяльності тварин і людини, проведені І.П. Павловим, встановили, що фізіологічною основою темпераменту є поєднання основних властивостей нервових процесів. Виділені І.П. Павловим типи нервової системи за основними характеристиками відповідають класичним типам темпераменту.

Сильний, врівноважений, рухливий тип - сангвінік. Його нервова система відрізняється великою силою нервових процесів, їх рівновагою та значною рухливістю. Тому сангвінік людина швидка, легко пристосовується до мінливих умов життя. Його характеризує високий опір труднощам життя.

Сильний, врівноважений, інертний тип - флегматик. Його нервова систематакож характеризується значною силою та рівновагою нервових процесів поряд з малою рухливістю. Будучи, з точки зору рухливості, протилежністю сангвініку, флегматик реагує спокійно та повільно, не схильний до змін свого оточення, але подібно до сангвініка, добре опирається сильним та тривалим подразненням.

Сильний, неврівноважений тип із перевагою збудження - холерик. Відзначаючись сильною нервовою системою, він характеризується неврівноваженістю основних нервових процесів, переважанням процесів збудження над процесами гальмування. Відрізняється великою життєвою енергією, але йому не вистачає самовладання; він запальний та нестриманий.

Слабкий тип - меланхолік. Представники цього типу нервової системи не можуть витримати сильні та тривалі подразники. Слабкими є процеси гальмування та збудження. При дії сильних подразників затримується вироблення умовних рефлексів. Тому меланхоліки часто пасивні, загальмовані.

Поради батькам:

Швидкість та інтенсивність у будь-якому виді діяльності не мають бути однаковими для всіх дітей, бо перебувають у прямій залежності від будови організму і в багатьох випадках не можуть прискорюватись ніякими зовнішніми впливами.

Досягнення бажаних виховних чи навчальних результатів під час роботи з дітьми представниками різних темпераментів неможливе шляхом зміни темпераменту дитини, тому необхідно підбирати педагогічні прийоми і методи.

Не слід підходити до розгляду особливостей кожного темпераменту з позиції створення умов для розвитку позитивних рис темпераменту і прагнення ліквідувати інші риси, бо саме шкідливі, на перший погляд, властивості можуть виявитися єдиним можливим засобом пристосування індивіда до фізичного виживання в сучасному світі. Метою має стати не ліквідація, а спрямування розвитку кожної риси в корисному для дитини і суспільства напрямі.

На що потрібно звернути увагу батькам сангвініків?

Небезпека в тому, що діти-сангвініки намагаються займатись тільки легкою, приємною і цікавою для них діяльністю й уникати складного, неприємного, нецікавого. Тому необхідно з раннього віку виробляти у них стійкий інтерес, терпіння, цілеспрямованість, звичку сумлінно виконувати і завжди завершувати розпочату справу. Батьки повинні слідкувати за тим, щоб компромісність, оптимізм, життєрадісність, товариськість сангвініка за неправильного виховання чи неконтрольованості не стали джерелом таких негативних рис характеру як легковажність, поверховість, непостійність та егоїзм.

Які поради можна дати батькам холерика?

Найбільше тривог і неприємностей завдають холерики, їхня невтомність, енергійність, схильність до ризику, впертість, пустотливість, задерикуватість, нетерплячість і висока конфліктність стають причиною бійок з однолітками, травм та ін. Холерикаважливо виховувати добрим, співчутливим, турботливим, оскільки цей тип уже схильний до агресивності. Холерика потрібно вчити ввічливості, вмінню стримувати емоції, застосовуючи не стільки пояснення, як «програвання» з ним можливих ситуацій. Використовувати цікаві для дитини види діяльності, поступово формувати посидючість, наполегливість, ретельність і точність у виконанні завдань. Організовувати життя дитини так, щоб вона, по можливості, не перезбуджувалась. Застосування фізичних покарань, крику до холерика абсолютно не ефективні. Вони остаточно розхитують нервову систему дитини, у якої процеси збудження домінують над процесами гальмування. Відтак досягається ефект, протилежний бажаному. Якщо холерик неякісне виконав завдання, його не треба сварити, карати, а потрібно пояснити, чому так не можна, і вимагати повторного сумлінного виконання. Якщо така дитина когось образила, без покарань і нотацій навчіть її вибачитись, обговоріть, як наступного разу слід діяти в аналогічній ситуації.

                        Які вимоги можна поставити перед батьками флегматиків?

У наш час, можливо, найскладніше жити флегматикам. Шалені ритми сучасності для них незрозумілі й надзвичайно виснажливі. Саме діти-флегматики найбільше ризикують втратити свою індивідуальність в оточенні дорослих холериків і сангвініків. Дорослі позитивно реагують на вміння флегматиків тривалий час самостійно займатися якоюсь справою, не турбуючи дорослих, на неконфліктність, поступливість, розсудливість цих дітей. Варто ж дитині-флегматику розпочати діяльність, продиктовану повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншим повсякденною необхідністю (їсти, вдягатися), як дорослі з іншимтемпераментом нерідко доходять до найвищої стадії роздратування. Звинувачення дитини-флегматика в некмітливості, постійні покарання за повільність можуть призвести до формування комплексу неповноцінності й навіть неврозів. Щоб дитина виросла ініціативною, дорослі мають вітати кожен вияв її самостійності, непомітно допомагати у складних справах, не дратуватися повільними темпами дитини. З флегматиками корисно грати в нетривалі за часом.Флегматикам не притаманні бурхливі вияви почуттів, тому часто їх вваливі вияви почуттів, тому часто їх вважають байдужими. Насправді почуття цих дітей вирізняються глибиною і постійністю. Флегматики болісно переживають несправедливість, зазіхання на їхні права, розлучення з реживають несправедливість, зазіханблизькими людьми. Вони стомлюються від тривалого спілкування, перебування у багатолюдних гамірних колективах, і втома ця має фізіологічну основу. Тому намагання усамітнитись своєрідна захисна реакція організму.

Завдання дорослих полягає в тому, щоб допомогти флегматикам увійти в дитячий колектив, виявити себе в ньому як особистість, здобути авторитет, знайти друзів.

Як виховувати меланхоліків?

Успішне виховання меланхоліків потребує створення фактично оранжерейних умов. Головні особливості цих дітей: лякливість, нерішучість, бачення подій у темних тонах. Ці особистісні якості неможливо ліквідувати. Покарання, демонстрування дорослими постійного невдоволення тільки поглиблюють їх, розхитуючи надзвичайно чутливу нервову систему меланхоліків. Дорослі повинні виявляти співчуття і повне розуміння почуттів дитини.

Меланхоліка швидко втомлює будь-яка діяльність, навіть легка і приємна. Як наслідок, меланхолік виконує кожну роботу приблизно вдвічі повільніше за сангвініка. Меланхоліка потрібно змалку навчати планувати свою діяльність, розумно розподіляти час і збалансувати добову і тижневу тривалість праці та відпочинку, інакше можливе нервове і фізичне виснаження організму дитини.

bilatserkva-dnz9.edukit.kiev.ua›…pro_temperament/

* У період адаптації Ваших дітей до нових умов дошкільного закладу будьте особливо уважними до поведінки, настрою, самопочуття своїх дітей. Дуже важливо вранці створювати атмосферу гарного настрою, бо це великою мірою зумовлює успіх протягом усього дня перебування в дитячому садочку: будіть дитину лагідним словом, м’яким дотиком руки до чола, з теплою посмішкою.

* Настроюйте дитину вдома так, що в садочку їй буде добре, там багато іграшок, хороших діток.

* Аж ніяк не слід залякувати дитину вдома садком. Це викличе страх перед ним і погіршить самопочуття дитини у час звикання до нього.

* Усвідомте, що Ваше власне хвилювання передається дитині підсвідомо. Щоб запобігти цьому, заздалегідь познайомтеся з вихователями та особливостями організації життя в групі.

* Приділяйте значну увагу навчанню дітей елементарних навичок самообслуговування: вчіть їх одягатися, роздягатися, акуратно їсти, користуватися носовичком, вмиватися.

* В перші дні відвідування садка залишайте дитину на 1 – 2 год. в групі, потім поступово збільшуйте час перебування на одну годину. Не запізнюйтеся – забирайте дитину вчасно. Обов’язково говоріть дитині, що мама завжди повертається за нею.

* Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання, інакше малюк відчує Ваше занепокоєння, йому буде ще складніше заспокоїтися. Завжди цілуйте дитину в щічку, покладіть до кишеньки якусь пам’ятну річ, що нагадуватиме про Вас і про те, як сильно Ви його любите.

* Не віддавайте дитину в ДНЗ у розпалі кризи трьох років.

* Забезпечуйте сталий виховний вплив в сім’ї обох батьків, говоріть чітко дитині, що можна робити, і як це зробити, а що не можна робити, і чому. Тоді Ваша дитина буде розуміти, чого конкретно вимагають від неї батьки.

* Цікавтеся у вихователя Вашої дитини, як вона грається, спілкується з іншими дітьми.

*Повідомте обов’язково вихователів групи про звички та вподобання, про особливості здоров’я і поведінки Вашого малюка.

* Тримайте тісний зв’язок з персоналом групи, і будьте певні, що працівники зуміли прийняти і зрозуміти Вашу дитину, і по-материнськи дбають про неї.

* При важкому перебігу адаптаційного процесу у Вашої дитини звертайтеся на консультацію до дитячого психолога, дитячого педіатра.

Шановні батьки!

Не забувайте основні аксіоми виховання!

1. Якщо дитину постійно критикувати – вона вчиться ненавидіти.

2. Якщо дитину оточує ворожа обстановка – вона вчиться агресивності.

3. Якщо дитину постійно висміюють – вона стає замкнутою.

4. Якщо дитина зростає у докорах – у неї формується почуття провини.

5. Якщо дитину підбадьорюють – вона починає вірити в себе.

6. Якщо дитину хвалять – вона вчиться бути вдячною.

7. Якщо дитина зростає в чесності – вона вчиться бути справедливою.

8. Якщо дитина живе у безпеці – вона вчиться вірити людям.

9. Якщо дитину підтримують – вона вчиться цінувати себе.

10. Якщо дитина живе у розумінні та доброзичливості – вона вчиться знаходити любов у цьому світі.

Поради та рекомендації практичного психолога батькам щодо взаємин з гіперактивними дітьми

Гіперактивна дитина потребує постійної батьківської підтримки. Зробити гіперактивну дитину тихою і спокійною – неможливо, тому треба навчитися взаємодіяти і спілкуватися з нею.

- Пам’ятайте, що дитина не винна в тому, що вона гіперактивна. Особливості такої поведінки в кожному конкретному випадку зумовлені певними причинами: проблемами під час вагітності матері, ускладнення під час пологів, психосоціальні причини – стиль виховання в сім’ї.

- У дітей з проявами гіперактивності спостерігаються труднощі з концентрацією уваги і регуляцією поведінки, які спричинені порушеннями процесів гальмування і збудження в корі головного мозку.

- З гіперактивною дитиною спілкуйтесь спокійно, тактовно, з розумінням вислухайте її.

- Навчіться давати інструкції: вони повинні бути короткими, не більше 10 слів. В іншому разі дитина просто «виключиться» і просто не почує Вас.

- У взаєминах з дитиною не допускайте «вседозволеності», інакше дитина буде маніпулювати Вами. Чітко визначіть і обговоріть з дитиною що можна, а що не можна в поведінці дитини вдома і в дошкільному закладі.

- Не завищуйте вимог, особливо якщо дитина навчається в школі, щоб не було перевтоми, капризів і відмови від навчання взагалі.

- Заборон має бути не багато, але говоріть чітко, твердо. Бажано, щоб дитина знала, які «санкції» будуть зроблені батьками за порушення поведінки.

- Для підняття самооцінки, віри дитини в свої можливості – хваліть за її успіхи і досягнення, навіть самі незначні.

- У повсякденному спілкуванні з гіперактивними дітьми батьки повинні виключити різкі заперечення словами «ні» і «не можна», тому що такі діти є імпульсивними і зразу ж прореагують на заборону непослухом або вербальною агресією. В цьому випадку треба говорити з дитиною спокійно і стримано, бажано не говорити «ні», а дати можливість вибору для дитини.

 1.Навчіться прощатися з дитиною швидко. Не затягуйте розставання. Інакше малюк  

   відчує ваше занепокоєння і йому буде ще складніше заспокоїтися.

2.Покладіть малюку до кишеньки яку-небудь пам'ятну річ, що нагадуватиме про вас, як   

   сильно ви його любите.

3.Ніколи не намагайтеся «вислизнути» непомітно від дитини, якщо хочете, щоб вона вам довіряла.

4.Вигадайте забавний ритуал прощання й строго дотримуйтеся його, наприклад завжди цілуйте дитину в щічку, а потім ніжно потріться носиками або що-небудь подібне.

5.Не намагайтеся підкупити дитину, щоб вона залишилася у дитячому садку за нову іграшку.

6.Чітко дайте дитині зрозуміти, що хоч би які істерики вона влаштовувала, їй все одно доведеться йти до дитячого садка. Якщо ви хоч раз піддастеся дитині, надалі вам буде вже набагато складніше впоратися з її вередуваннями й слізьми.

ЯК ЗРОБИТИ ДОРОГУ ДО ДИТСАДКА

ВЕСЕЛОЮ І ЦІКАВОЮ?

Вранці батьки поспішають на роботу, а дітям зовсім не хочеться нікуди йти… Як же зробити дорогу до дитячого садка веселою і цікавою – і для дітей, і для дорослих?

Якщо у дитини кепський настрій – розкажіть їй казку або вигадану оповідку про подорожі гномиків, про те, як зайчик, хом’ячок, лисенятко ходили до школи через небезпечний ліс абощо.

Фантазуйте! Дитина зацікавившись, може продовжити розпочату вами історію. Це не лише розвеселить її, а й допоможе розвиткові її уяви та мовлення.

Повторюйте вивчені з дитиною віршики, співайте пісеньки або пограйте з нею в «Буріме»: нехай вона скаже два слова, що закінчуються на співзвучний склад, а ви придумайте рядки, в яких ці слова римуються. Потім навпаки – ви загадуєте, а дитина римує. Скажімо «бджілка» - «квітка»: «Пролетіла бджілка і зраділа квітка».

Можна також вигадувати разом з дітьми загадки. Наприклад, «Руда, хитра…(не відгадав – продовжуйте далі) живе в лісі за зайцями ганяється».

І нехай спочатку це буде не дуже образно й складно – але ж весело!

Консультація для батьків

Шкідливі звички

Якщо ваша дитина смокче пальчик або краєчок ковдри, гризе нігті, машинально подовгу смикає вушко або кусає волосся, саме це і є шкідливі звички. Іноді це відбувається в момент хвилювання, іноді – під час телевізійного перегляду або в постельці перед сном. Виявляється, всі ці маленькі неприємності – чудова «заміна щастю». А все тому, що подібні дії у маленької недосвідченої людини заповнюють брак позитивних емоцій. Як же в цьому випадку поводитись батькам? Адже найчастіше їхня звична зброя у вигляді угод і «страшилок» про мікроби не спрацьовує. Дитина обіцяє не гризти нігті, не торкатися волосся, але все повторюється знову і знову.

Причому малюк щиро зізнається, що не знає, як це з ним трапилось. Часто такі дії відбуваються неусвідомлено.

Мабуть, найчастіша погана звичка, яка зустрічається у дітей – це смоктання пальця. Із нею зіштовхуються ледве не в кожній родині. Але назвати її звичкою важко. Скоріше, це перша у житті дитини навичка, перший рефлекс, що дала йому сама природа і який, як не дивно, повинен бути вдоволений. Вся справа – у способі. Радість від смоктання діти отримують із самого народження, коли їх прикладають до маминих грудей, дають соску. Оскільки ця процедура асоціюється в малюка з комфортом і безпекою, малюк за допомогою смоктання вгамовує голод і заспокоюється. Якщо в ранньому віці дитина свою потребу в смоктанні не задовольнила, згодом вона неодмінно «випливе» як звичка.

І, дорослішаючи, така дитина під час дискомфорту, найменшого почуття тривоги навіть у школі тягне палець до рота, гризе ручку або олівець. Коли ж вона стане зовсім дорослою, ця звичка може перетворитися на сигарету. В психології існує така теорія, що тяга до паління виникає, у тому числі, і від нереалізованості смоктального рефлексу і звички «засмоктувати» нервозність. Згадайте про часті «перекури» під час стресових ситуацій. Вони дуже наочно підтверджують правильність даного припущення. Так що ж робити, щоб цього не було?

Доти, поки дитина не виросла, дозволяйте їй смоктати мамині груди або соску без суворих обмежень. Однак і тут необхідно бути розумними. Це зовсім не означає, що до шкільних років малюк не повинен залишати соску.

Будь-яка шкідлива звичка – це не недолік виховання, це – сигнал, на який батьки повинні адекватно відреагувати. Зрозумійте причину і приймайте рішення.

Є ще одна розповсюджена шкідлива звичка – гризти нігті. Очевидно, механізм цієї звички приблизно такий саме, як і у випадку зі смоктанням пальця.

Існує навіть психологічна теорія про те, що, гризучи нігті, людина нібито намагається заподіяти шкоду самому собі. У кожному випадку причина цієї звички така сама: дитяча нервова система знаходить собі «заспокійливі» ліки. Деякі діти говорять, що коли вони гризуть нігті, їм не так страшно, а чому саме – вони самі не розуміють. Якщо ви усунули причину, можете сміливо зайнятися наслідком, тобто самою звичкою. Тільки не слід за порадою бабусь мазати пальчик перцем або гірчицею, а тим більше бити дитину по руках.

Можливо, у такий спосіб ви і відучите дитину смоктати палець або гризти нігті, але симптом зникне, а сама проблема залишиться й неодмінно випливе в іншу шкідливу звичку. Саме тому так важливо почати з рятування дитини від дратівних моментів. Побачивши, що малюк гризе нігті, - загалом, робіть те, від чого ви хотіли б його відучити, - спокійно, без ривків, обсмикувань і різких рухів відведіть його пальчик від рота, обличчя. Якщо дитина повторює жест, повторіть і ви свій, з тим же непорушним спокоєм. Якщо дитина виявляє наполегливість – зверніть її увагу на іншу дію: відволічіть її пещенням, лоскотанням, грою, навіть банальним «яка пташка полетіла!» і знову відведіть ручку. Тільки не піддобрюйте дитину подарунками, цукерками, потаканням її бажанням, і не реагуйте на дитячу звичку агресивно, з елементами рукоприкладства. Таким чином ви тільки закріпите шкідливу звичку.

Дитина – це людина, тільки маленька, і поки вона не пішла до школи, її світ теж досить маленький. Родина, друзі, група в дитячому садку – от, мабуть, і все її оточення. Події усередині цього світу і стають приводом для радощів або занепокоєння дошкільняти. Отже, щоб зрозуміти, чому дитина нервує, необхідно з'ясувати, які враження вона може отримувати зі свого всесвіту. Почніть із себе, з родини. Саме «проблема батьків і дітей», а також споглядання домашнього безладу найчастіше засмучують малюка. Тому, щоб відучити дитину смоктати палець й обкушувати нігті, для початку відновіть спокій у родині. Якщо в рідних і близьких усе в порядку, займіться напрямком дитячого садочка.

Запитайте вихователя, чи немає у вашого малюка проблем із дітьми або із самою вихователькою. До речі, стосунки дитини із нянькою або бабусею теж можуть вилитись у нервування. І «блакитний екран» зовсім не заспокоює нервову систему маляти. Не важливо, що там демонструють, - новини або мультик, дитячу передачу або дорослий фільм, - все це однаково збуджує незміцнілу дитячу психіку.

Турбувати дитину може неуважність до нього батьків або, навпаки, занадто сильна опіка. Брак ніжності компенсувати досить легко. Намагайтесь частіше обіймати свого малюка, цілувати його, гладити по спинці, плічкам, ручкам, голові. Багатьом татам і мамам важко часом навіть сказати дитині: «»Я тебе люблю, я так радий, що ти - моя дитинка!» Дорослі, не бійтеся пестити дитину та не соромтеся. Спробуйте зробити це один, два, три рази спеціально. Повірте, дуже скоро пещення й ніжність стануть для вас абсолютно природним вираженням ваших почуттів. Частіше розмовляйте з дитиною, грайте в її ігри. Але не перестарайтесь – занадто опікувати малюка не слід, як і перевантажувати його день розумовими заняттями (мови, музика, математика, спортивні секції тощо), до яких маля ще не доросло. Вони викликають занадто сильну нервову напругу, послабити яку дитина може лише вищезгаданим «нетрадиційним» способом.

Намагайтесь більше, а головне, - глибше спілкуватись з дітьми. І не надавайте цій звичці великого значення, щоб дитина не почувала себе винуватою, бо це тільки збільшить проблему.

* Більше спілкуйтесь з дитиною, дізнавайтесь про її стан.

* Займіть малюка спортом. Чим більше активних рухів він буде робити, тим легше звикнуть шкідливі звички.

* М'які іграшки, колискові й добрі казки допоможуть заспокоїти психічний стан дитини і разом з цим допоможуть вам у боротьбі з шкідливими звичками.

* Різноманітні творчі та інтелектуальні заняття допоможуть вам зробити життя дитини цікавим і наповненим.

* Зверніть увагу на те, як ви зазвичай розмовляєте з дитиною. Не кричіть і не принижуйте її, не акцентуйте увагу на звичках, які вам не подобаються. Необхідно набратись терпіння і вирішити цю проблему спокійно та з розумом

Консультація для батьків

                              Іграшка. Друг дитинства?

Запрошуючи Вас до спільних роздумів про іграшку, її роль у житті не лише дитини, а й людини будь якого віку, пропоную на мить розслабитися і поринути у світ дитинства, відчути дотик свого вірного друга – кошлатого ведмедика, довговухого зайчика або ляльки – розкішної білявки з неймовірно блакитними  очима чи простенької, нічим не примітної, але такої любої Даринки чи Оксанки. Отже, іграшка – вірний друг та супутник нашого дитинства й чи не єдине, що, окрім спогадів, дає нам змогу повернутися туди.

Усе в житті змінюється, а дещо навіть дуже стрімко, кардинально. Сучасні діти кардинально відрізняються від своїх однолітків, якими ті були десять-двадцять років тому: грають в інші ігри, бавляться іншими іграшками, цікавляться іншими книжками, «мультиками». Все це могутній чинник виховання дітей, один з вагомих морально-етичних орієнтирів, засобів соціалізації дитини.

На жаль, більшість батьків не замислюється над тим, яке велике значення для становлення особистості їхніх синів та доньок має іграшка. Вона часто стає «розмінною монетою» у складних взаєминах дітей і батьків: за іграшку купують слухняність, нею відкуповуються за тривалу відсутність удома, за несправедливе покарання, образу. Дехто з мам і тат купує дитині іграшки щодня, дотримуючись безглуздого ритуалу зустрічі, коли забирає її з дитячого садка. А потім скаржаться, що інтересу  дитини до нового придбання вистачає на дві хвилини, а далі черговий  зайчик солдатик лишається забутим у садочку, на дитячому майданчику, на вулиці у дворі. Власне, батьки усвідомлюють, що малюк не цінує іграшку й не цікавиться нею, а лише прагне мати їх щонайбільше й оновлювати враження, однак

Іграшки, що ми пропонуємо дітям, навіюють образ, на який дитина прагне бути схожою. Сучасний світ наповнений різноманітними іграшками для дітей. Пригадайте як виглядає сучасна іграшка? З якого матеріалу вироблена, якого кольору, який образ несе в собі?

Дівчатка, зазвичай, цікавляться лялькою Барбі та яскравими м’якими іграшками. Дорослі Барбі – біляві красуні, із довгим волоссям і довгими ногами, пишними формами, гардеробом; вони схожі одна на одну, всі модні, всі посміхаються. І жодна з них не схожа на маму, бабусю, жодна не плаче , не журиться, не переживає, не готує смачну їжу, не піклується про інших. Барбі зайнята собою, своїм гарним убранням, зачіскою, інтер’єром. Образ Барбі є ідеальним для підростаючої дівчинки.

Сучасні іграшки хлопчиків – монстри, роботи пластикові, з вузькими загрозливими очима, воєнізовані іграшки. Вони сваряться , б’ються , жахають один одного. В дітей, які надають перевагу таким іграшкам, під час гри змінюється навіть вираз обличчя.

                             ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ

Пестіть, беріть на руки, обіймайте

Як не дивно, ми, батьки, не дуже часто торкаємося своїх дітей. Можливо, через те саме виховання, коли нас привчали приховувати свої почуття й емоції. А звер­ніть увагу на те, як малята чекають він нас пестощів, торкань або поплескувань.

—Не просися на руки, ти вже велика, можеш мене роздавити,— пожартував якось один тато до своєї чотир­надцятирічної дочки. Дівчинка дуже образилася, вона почувалася кинутою й довго переживала.

—Уявляєш, що робить мій синочок,— розповідає по­друга про свого шестирічного сина,— він прокрадається до мене в спальню, лягає клубочком у мене під боком і тихо підсуває свою голову під мою руку, а потім треться маківкою, щоб я його погладила. Добре, хоч у ме­не розуму вистачило його не проганяти, а то од­на вчителька запевнила мене, що це якась ран­ня сексуальність...

Наші діти приходять спати в на­ші ліжка, намагаються забратися до нас на руки, підсувають свої ма­ківки, щоб їх погладили й усе це для того, щоб ми сигналізували їм: ми отут, ми любимо, усе гаразд і буде ще краще.

Говоріть слова, які дитина дуже хоче почути

Не дотиком єдиним, звісно... По­трібно ще Й говорити. Тільки щиро. Адже якщо дитина почує сухе «звісно, люблю», то просто не повірить. Діти відчу­вають наші інтонації. Знаєте, що хочуть почути від нас діти? От результати дитячого опитування: — Ти мій скарб...

·        Ти мій солодкий...

·        Ти мій найулюбленіший...

·        Мені крім тебе ніхто не потрібний.

·        Моя пташко...

·        Ти розумничок!

·        Як гарно ти намалювала!

·        Ти в мене найкраща!

Це такі своєрідні емоційні погладжування, що нада­ють дітям упевненості в собі й доводять нашу любов. Чу­ючи від батьків слова любові, діти й самі вчаться вияв­ляти почуття до оточуючих.

Допоможіть дитині й зробіть щось разом

Дитина дуже часто буває невпевненою у своїх силах, тому що вона щойно починає пізнавати світ і всього вчитися. їй потрібна й важлива наша підтримка. Не зав­жди варто щось робити за дитину, іноді цілком достат­ньо просто посидіти поруч, похвалити те, що вийшло, за­певнити: «Чудово! Ти молодець!» або: «Як добре в тебе виходить». Діти дуже люблять робити щось разом із бать­ками: готувати з мамою, ходити в супермаркет, лагоди­ти машину з татом. Тому що в цей час можна поспілку­ватися з батьками, потриматися за руку, зробити щось спільне й важливе.

Нашу підтримку, схвалення й спільні справи дитина сприймає теж як прояви батьківської любові.

Родіть сюрпризи й приємні подарунки

Тільки не вдавайтеся до крайнощів! Ніхто не гово­рить про те, що потрібно бігти в магазин і задаровувати дитину дорогими іграшками. Саме цього робити зовсім не варто, тому що отримаєте протилежний результат. Дитина, яка відчуває, що дорослі роблять їй подарунки замість своєї любові, це відчуває дуже тонко.

Подарунки можуть бути й виготовленими власно­руч, і зовсім маленькими, й зовсім не матеріальни­ми. Наприклад, одна мама вигадала для свого малюка подарунок-гру: зранку дитина прокинулися, а на неї че­кав лист, у якому казковий герой повідомляв, що загу­бив свою скриньку і їй обов'язково потрібно її знайти. Упродовж дня дитина розгадувала придумані мамою за­гадки й шаради, шукала підказки, орієнтуючись за стрі­лочками. А коли ввечері скринька була нарешті знайде­на, у ній виявилися смачні пиріжки, які мама спекла напередодні. Малюк розповідав про «подарунок» усім знайомим і вирішив, що цей день був найщасливішим у його житті.

Знайдіть час приділити увагу

— Мамо,  посидь із мною! — просить малюк. «Пограй­ся зі мною, давай разом сходимо в цирк... у театр... на прогулянку...» — це і є сигнал, який свідчить про те, що дитині бракує спільного з вами часу. Це найпоширені­ша причина. Адже батькам доводиться багато працю­вати, і занадто мало часу залишається на спілкування з дітьми. Але! Знайти час для дітей необхідно. Якщо ви провели весь день на роботі, то повинні обов'язково звільнити свій вечір від спілкування по телефону або хатніх справ і хоча б годину провести з дитиною.

Знаю зі свого досвіду, що часу багато не буває, особ­ливо якщо ви працюєте. Та й удома завжди знайдеть­ся хатня робота, яку не можна не виконати саме зараз. Але все ж таки час знаходити потрібно обов'язково. На­приклад, запланувати похід до лісу у найближчі вихідні, провести разом відпустку, а телевізор вмикати тільки то­ді, коли всі діти ляжуть спати.

Любіть

Згадайте себе маленькими. Саме в нашому дитин­стві можна знайти відповіді на багато сьогоднішніх батьківських питань. Ну, чому він постійно запитує про те, чи я люблю його? А ви пригадайте свої дитячі по­чуття...

Я пам'ятаю свої власні переживання дитинства, ко­ли я теж набридала мамі з таким запитанням. Мені хоті­лося повсякчас чути від неї, що вона мене любить, тіль­ки мене й більше нікого на світі. І ще щоб пестила ме­не при цьому, і посиділа на краєчку ліжка перед сном, і проспівала улюблену колискову про Дрімоту й Позіхан­ня. От навіщо я запитувала! І всі діти, учорашні й сьо­годнішні, чинять так тільки тому, що їм потрібні наші батьківські дотики, прості пестощі, колискові, а ще під­твердження того, що їх люблять так само, що нічого із учорашнього дня не змінилося, що світ не змінився, ма­ма й тато поруч.

І ще одне, аксіома, перевірена часом. Любов'ю роз­пестити неможливо. Тобто ви можете відразу гладити по голові, запевняти, що любите, приділяти більше ча­су й робити маленькі подарунки, і це все не буде — ЗА­НАДТО. Це буде ЯКРАЗ!

Дитина схожа на посудину, яку ми все життя напов­нюємо любов'ю. І якщо дитині цієї любові бракує, то по­судина буде неповною й, коли малюк підросте й наста­не час віддавати свою любов комусь іншому — чоло­вікові, дружині, дітям, то віддавати буде просто нічого. Давайте сьогодні зробимо так, щоб завтра наші дорослі діти змогли дарувати любов своїм близьким.

Хай вам щастить!!!

                               Практичний психолог Скакуненко Віта Степанівна

Синій - колір неба, духовності, почуття впевненості, меланхолії; дитина, якій подобається цей колір, має частіше відпочивати, бо швидко втомлюється. Дитина, якій цей колір не подобається, - нерішучий, відлюдний.